Як формується самооцінка?
Зустріч з внутрішнім критиком
Думаю абсолютно кожен з нас хоч колись замислювався про свою зовнішність. Принаймні в підлітковому віці, коли так важливо подобатися оточуючим, особливо соціальним групам однолітків. Бо саме в цьому ховається ключова потреба підліткового віку – бути прийнятим, своїм. Тому будь-які відмінності перетворюються на особисте пекло – прищі на обличчі, брекети і навіть занадто високий зріст. І думки підлітка починають постійно крутитися навколо власних вад, впливаючи на поведінку і навіть тілесні прояви. Людина може стати більш скутою в рухах, в спілкуванні. І від цього ще більш переживати, бо не тільки не гарна, а ще й незграбна.
Більш того – переживання власної некрасивості, другосортності не проходить непоміченими іншими. І тут підключаються однолітки, які дуже тонко зчитують це послання. І починають підливати олію у вогонь.
Сумно, що більшість клієнтів пам’ятають епізоди шкільного булінгу через багато років – у 20, 30, 40, 50 років. Так сильно однолітки можуть поранити. Якщо ви проковтнули знущання у 13, ви можете продовжувати бачити себе потворою і в 30. Навіть якщо зараз ваша вага 45 кіло, а не 90.
Що з цим робити?
1. Спробувати прийняти той факт, що ви визнали власну некрасивість лише на основі думки одного чи кількох людей. А краса, як і привабливість, поняття дуже суб’єктивне. Колись, років у 15, я страшенно здивувалася, коли дізналася, що я хоч комусь подобаюся. Так хотілося це знецінити і сказати «ах, це лише одна людина, всі інші вважають мене потворою!» Але важливо цього не зробити і привласнити як досвід – досвід власної привабливості для когось.
2. Експериментувати. Нам комфортно з одними людьми та дискомфортно з іншими. Одні види діяльності нам даються легко, інші – складно. Так само і із зовнішнім виглядом. Років із 16-ти я, наприклад, почала ризикувати і приміряти на себе всяке: дружила з хлопцями, які читали реп – вдягла широкі джинси і намагалася бути схожою на них. Але не зайшло. Гуляла з готами – авжеж одягала все максимально чорне. Хм, занадто похмуро. Пішла шукати далі. Вирішила, що хочу бути жіночною і цілий рік 24/7 носила підбори, шалені міні, рожеве та спалила волосся гофруванням. В результаті, через низку експериментів, я приходила до того, у чому я собі реально подобаюсь.
3. Вивчати. Цей аргумент я зазвичай зберігаю наостанок. Коли чую заповітне “ну є ж канони краси!” Від б’юті-блогерів, які грають фоном поки готується сніданок, я дізналася, що в поєднанні кольорів та фактур теж є певні закони. Більше того – існують типажі зовнішності, яким підходить той чи інший стиль. Це все за бажанням можна вивчати. Можна звертатися до спеціалістів. Так само, як ви вивчаєте англійську, наприклад. Або основи програмування.
4. Записатися до психотерапевта. Коли ми звикли фокусуватися на усталених уявленнях про себе, буває дуже складно розширити їх самостійно. Тут потрібен цей досвідчений Інший, здатний допомогти вам привласнити свою індивідуальність. І навіть полюбити її.
