«Мене НІХТО НІКОЛИ не полюбить!»: отруйна драма гіперболізації

Продовжуючи тему самооцінки, я хотіла б поговорити про те, як ми власними руками підтримуємо нелюбов до себе всередині нас. Оскільки наша самооцінка ґрунтується в тому числі на наших звичках поводитися з собою. Зазвичай цим нашим патернам поведінки багато років, частина з них і зовсім зародилися десь в дитинстві. І тоді вони здавались нам вдалою стратегією, бо спрацьовували, оберігаючи нашу тендітну психіку від небезпеки. Або ж допомагали отримати щось дуже потрібне і корисне. У будь-якому разі, перед тим, як починати їх змінювати, пропоную поставитися до своїх звичок з повагою. 

Отже, перший механізм, який я хотіла б виділити, це гіперболізація. Думаю, воно знайоме багатьом із нас. Коли ми маємо справу з гіперболізацією, ми приписуємо окремий досвід до усього свого життя або до своєї особистості. Ми бачимо виключно цей досвід і виключно події, що підтверджують нашу ідею про себе або про світ. 

Нам здається, що нас НІХТО не любить, що ВСІ з нас сміються, ми НІЧОГО не досягли. Зазвичай, коли ми думаємо і вимовляємо ці слова, що абсолютизують все і всіх, на нас накочує хвиля неприємних емоцій. І це не дивно – думка про те, що ми НІКОМУ не потрібні, справді страшна, стикатися з такою глобальною самотністю дуже непросто. А ситуація, де ВСІ з вас сміються, схожа на епізод якогось жахливого кошмару, швидше б прокинутися. В результаті подібні думки доводять нас до відчаю, а часом і зовсім до ідеї безглуздості себе та свого життя.

То ж в чому небезпека звички гіперболізувати, якщо неприємні почуття тут такі природні?

Небезпека в тому, що така гіперболізація часто не відповідає реальності. Тому за перших ознак гіперболізуючих слів пропоную вам сповільнитися. І спробувати переформулювати абстрактних ВСІХ на конкретних людей. Якщо вам здається, що зараз, після розлучення з хлопцем, вас НІХТО не любить, чи дійсно ВСІМ немає до вас жодної справи? Можливо небайдужих до вас людей не так багато, але ж є, наприклад, та подруга дитинства, з якою ви бачитеся на каву щотижня? Або ж є мама, яка дзвонить вам щодня? Чи то той колега, з яким ви регулярно обідаєте під цікаві розмови? Спробуйте відповісти собі на питання: ці ВСІ – це хто конкретно? Можливо, ви зробили такий висновок лише на основі вашого колишнього, який вирішив з вами розлучитися. Але весь світ – це не ваш колишній.

Звертайтеся до конкретних фактів і різних досвідів, звертаючи увагу на свої почуття: зазвичай гіркота від нелюбові колишнього набагато менше, ніж від нелюбові всього світу. І в момент зустрічі з реальністю зазвичай стає хоча б трохи легше.

Наведу приклад: Катерина була твердо переконана, що вона не може НІКОМУ сподобатися. Тому що у неї НІ З КИМ не вдається збудувати стосунки. Тому її НІХТО не здатний полюбити. НІХТО. НІКОЛИ. НІ ЗА ЩО. Вимовляти це було настільки гірко і боляче, що, здавалося, Катерина тонула у своїх сльозах, розпачі та приниженні себе. Коли ми спробували розібратися у фактах, виявилося, що вона намагалася будувати тривалі стосунки лише двічі у житті. Коли ми разом переформулювали ідею про «у мене НІ З КИМ не вдається побудувати стосунки», «я ДВІЧІ пробувала побудувати стосунки», Катерина зазвучала спокійніше і впевненіше. Це дало їй сил та опори рухатися далі.