Профорієнтація
Як формується самооцінка?
Нещодавно я підрахувала статистику: практично кожен другий мій знайомий хоч раз у своєму житті змінював свою професію. Або мріяв її змінити. Більше того, сьогодні провідні економісти говорять про те, що світ знаходиться на порозі Четвертої науково-технічної революції. І якщо багато років тому дрібних ремісників замінили на великі заводи, то невдовзі частину працівників інтелектуальної праці можуть замінити на штучний інтелект.
Все більше дорослих звертаються до мене як до профорієнтолога. Практично кожен із них вважає себе самотнім і неправильним у цій кар’єрній кризі. Що не дивно – адже в СРСР було прийнято обирати «правильну» професію один раз і на все життя, держава вкладала чималі гроші у навчання фахівця, а потім відправляла довічно виконувати п’ятирічки.
Сьогодні світ сильно змінився – і в ньому перехідні періоди властиві не лише підліткам. Тому я хочу поділитися з вами концепцією стадій так званого перехідного періоду в кар’єрі. Про неї ще наприкінці 20 століття писали в зарубіжній літературі Adams, Hayes and Hopson. Але чомусь у нас у перекладі її ніде не зустрічала. Концепція чимось нагадує стадії переживання втрати, але все-таки вона сфокусована саме на процесі проживання кар’єрної кризи.
Отже, під час кар’єрної кризи ми:
1. Заперечуємо.
Живемо життям, до якого так звикли. Ходимо в офіс на роботу, сумлінно працюємо там бухгалтером з 9 до 18, п’ємо щоп’ятниці з друзями пиво в барі, вихідні проводимо з сім’єю. І раптом нас починає нудити вранці. Причому лише у робочі дні. Ви йдете до лікаря, проходите обстеження і лікар нічого не знаходить. Вас продовжує нудити все сильніше доки, нарешті, ви не переходите на другу стадію.
Що з цим робити?
Бути чутливим до себе. Вчитися слухати власне тіло. І розуміти свої потреби. При нечутливості до себе цей період може затягнутися дуже надовго.
2. Реагуємо.
Через деякий час ми починаємо проводити паралель між бухгалтерією та нудотою. І раптом згадуємо, що завжди мріяли малювати. На цій стадії нас заповнюють почуття. А вони можуть бути зовсім різними. Можливо раптом виникне захоплення від того, що ви нарешті знайшли свій шлях. Або злість на ту саму вчительку, яка багато років тому обізвала ваші малюнки бездарними. А може й навіть сум – від того, що ви стільки часу згаяли на нелюбиму справу.
Що з цим робити?
Проживати. Ділитись з іншими. Не залишатися наодинці з ними.
3. Відчуваємо невпевненість у собі.
На цій стадії нас починають з’їдати сумніви. А також злість, смуток, туга та розпач. Чи можу я перевчитися? А раптом у мене не вийде? А раптом я не такий талановитий для дизайнера? Об’єктивно – це найнеприємніша стадія. Найкризовіша всередині кризи. Але після неї стає значно легше.
Що з цим робити?
Просіть підтримку. Забезпечте себе близькими людьми, які можуть подбати про вас і підтримати. Пройдіть тест на оцінку здібностей, порадьтеся з викладачем дизайну. Спробуйте надати собі те, що ви вже маєте для руху далі. Задіяти ваші ресурси самопідтримки.
4. Приймаємо дійсність.
Приходить розуміння, що колишнє вже не повернути. Наші бажання змінились. Наш світ уже не буде таким як до цього. Ця стадія є вирішальною. Якщо вам вдається спрямувати свій погляд у майбутнє, то далі набагато легше. Ви вибираєте зміни. Якщо ж ні, є ризик повернутися назад до невпевненості і намагатися жити минулим життям, яке вже не є актуальним.
Що з цим робити?
Спробуйте змиритися з тим, що відбулися зміни. Зважити всі “за” та “проти”. Побачити світло в кінці тунелю. І активно почати цікавитись бажаною професією.
5. Тестуємо.
Ми починаємо активно шукати варіанти реалізації задуманого. Знаходимо курси, вигадуємо план на майбутнє, переходимо на півставки як бухгалтер, ночами вивчаємо фотошоп. Тут з’являються сили та бажання діяти, але після низки невдалих спроб знову є ризик потрапити у невпевненість.
Що з цим робити?
Шукати можливі варіанти (індивідуально чи в групах). Розвивати нетворкінг. І, знову-таки, просити та брати підтримку.
6. Шукаємо сенс.
Курси пройдені і ми влаштувалися на стажування до креативної агенції. У процесі цього складного шляху довжиною в рік ми зробили колосальну працю. Залишилося надати їй сенси і зробити висновки. Наприклад, друзі нас особливо підтримали, на відміну батьків. А малювати анімацію ми змогли навчитися всього за півроку – виявляється, ми далеко не такі бездарні, як думали спочатку.
Що з цим робити?
Ретельно поглянути на пройдений шлях. Важливо приділити пошуку сенсів достатньо часу, інакше ви втратите такий великий і важливий досвід проживання кризи. А він вам ще знадобиться. Наприклад, під час наступної кризи, не обовʼязково професійної.
7. Інтегруємо.
На основі таланту до малювання ми можемо вирішити йти у напрямку анімації в дизайні. На основі отриманої підтримки почати більше довіряти друзям, ніж сім’ї. На цій стадії ми впроваджуємо отриманий досвід у життя та коригуємо його.
Що з цим робити?
Просто покращувати свою якість життя і зростати далі. Найприємніша стадія, як на мене.
Бажаю вдалих змін.
